Чи любите ви каву так, як люблю її я?
Моя самотня ранкова кава – це особистий ритуал. А зварити каву на вогні у турці – то окрема поема цього ритуалу. Тут важлива кожна деталь, дрібниць не буває, — вода, сорт кави, кориця, сила вогню, помішування за годинниковою стрілкою і… настрій.
Жанр родинної саги набуває нині надзвичайної популярності. Що може бути цікавішим за життя людини? Тільки життя, майстерним автором на прикладі кількох поколінь. А якщо історія особиста накладається на історію суспільну, то це майже гарантує читацький успіх.
«Життя — як светр. Інколи — саме таке, як потрібне, інколи великувате, інколи не того кольору, інколи незручне, інколи негарне... Та треба навчитися проживати свої власні життя»
Коли читаю нову книжку, завжди думаю над тим, як би відповіла на питання про що вона? Одним реченням. Так, ніби рекомендуючи для читання. Часто виходить, що ця відповідь — «Про життя». І це не тому, що хочеться відмахнутися, адже про кожну книжку так можна сказати. А тому, що в ній так багато всього вмістилося, що одним реченням не скажеш.
Весна приходить зі звуками й ароматами. Ще лежить сніг, але пташиний спів вже нагадує про тепло і нове життя. Повітря ще морозне, але у ньому ледь відчутні нотки першої зелені й квітів. Ця весна прийшла до мене з ароматом кави. І не просто кави, а кави львівської, кави в тональності кардамону.
Ви вже зрозуміли, що йдеться про книжку! Так, кавова тема в літературі ніколи не залишала мене байдужою, а тут ще й така реклама – «Авторка працювала над романом десять років»!
Весна — время легкости и надежды, обновления и мечтаний. А какие же обновления без воспоминаний и анализа? Ведь будущего нет без прошлого, а без фундамента «вчера» не построить дом «сегодня» и «завтра».
В первый день весны вспомнилась книга с легким названием, но довольно непростым сюжетом — «Невыносимая легкость бытия» Милана Кундеры.
Книга норвежского писателя Юстейна Гордера «Апельсиновая девушка» полoмала, как минимум, два моих стереотипа. Первый о том, что представители северных народов сдержаны в проявлении своих чувств. Второй — о роли отца в воспитании ребенка.
В мою библиотеку нередко попадают книги о кофе — ибо это мой любимый напиток, и моя научная сущность дает о себе знать часто несознательным подбором литературы по теме. Наряду с кофе, так или иначе, нередко присутствует шоколад. И в моей книжной истории также. Это, конечно, уводит в сторону от предмета исследования, но, одновременно, расширяет литературный горизонт.
Казалось бы, родить и воспитать девочку, что называется, по своему образу и подобию, мечта каждой женщины! Все этапы взросления пройдены, понятна физиология и психология, осознанны недочеты родителей, которые можно исправить со своей дочерью. Но не так все просто оказывается на практике. Об этом и о многом другом — книга Катерины Шпиллер «Мама, не читай! Исповедь „неблагодарной“ дочери».
Автобиографический роман вызывает бурю эмоций ‒ от негодования и возмущения до восхищения и обожествления. Это поистине гимн матери, которая и после своей смерти была связана с обожаемым сыном пуповиной.